З приходом до влади Віктора Януковича російським посадовцям найвищого рангу припало до душі робити часті візити в Україну. Лише президент Російської Федерації Дмитро Медведєв двічі навідувався в Україну, приїздив і російський прем’єр-міністр Володимир Путін, однак найбільше полюбляє навідуватись в Україну Патріарх Московський Кирил, який незважаючи на протести українців, активно насаджує ідею підпорядкування українських церков Російській православній церкві.

До чого може призвести така зацікавленість Україною московських можновладців, підкріплена лояльністю нинішньої української влади, запитуємо у заступника голови Конгресу Українських Націоналістів Володимира Борейчука.

 

Московська церква завжди була заполітизована і підпорядковувалась владі. Недарма ж колишній російський президент Володимир Путін прирівняв Російську православну церкву до ядерного щита Росії. Черговий приїзд Патріарха Кирила є суто політичним, як і два попередніх. Головна мета цих візитів - не допустити об’єднання українських традиційних церков в єдину Українську Помісну Церкву з патріархатом у Києві. Засідання Священного Синоду в Києво-Печерській лаврі, освячення Спасо-Преображенського собору в Одесі, закладання капсули в основу церкви на території заводу «Південмаш» у Дніпропетровську  та  відзначення річниці  Хрещення Київської Руси є лише прикриттям політичних імперських намірів Кремля.

Концепція «Русского міра» є не стільки програмою розвитку російської церкви, як програмою Кремля щодо втягнення України, Білорусі та Молдови в новітню російську імперію. І черговий візит Кирила в Україну спрямований на реалізацію цієї програми. З приходом до влади команди Януковича Москва активізувала свою діяльність у цьому напрямку і має повне сприяння чинної української влади. Адже давайте згадаємо, що новообраного президента Януковича благословив саме Митрополит Володимир, який підпорядкований Російській православній церкві. Янукович вже тричі зустрічався з Кирилом, проте жодного разу не зустрівся з Патріархом УПЦ КП Філаретом, главою Греко-Католицької церкви Любомиром Гузаром, представниками Української Автокефальної Православної церкви та іншими очільниками релігійних громад.  

Загалом концепція «Русского міра» для Російської Федерації є неперспективною, бо в цій державі проживають десятки мільйонів мусульман, буддистів та представників інших віросповідань. Тобто РФ аж ніяк не є моноетнічною та моноконфесійною державою.

Якщо говорити про канонізацію церкви, то такі питання вирішуються не суто в церковній площині, а більше у політичній. Сьогодні Київський патріархат не може отримати статус автокефалії саме стараннями Російської православної церкви, яка не хоче втрачати свій вплив і фінансові надходження з України. Адже в Україні значно більше православних парафій, ніж у Росії.

В той же час РПЦ замовчує той факт, що з 1448 до 1589 року (а це 141 рік!) Російська православна церква була неканонічною.

Насамперед Російська православна церква мала б визнати Українську православну церкву Київського Патріархату, не перешкоджати об’єднанню українських церков та не втручатися у внутрішні справи незалежної Української держави. Патріарх Кирило мав би визнати Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид української нації та вибачитися за мовчазну згоду московської церкви в часи, коли кремлівська влада нищила мільйони українців, руйнувала храми, а українських священиків розпинали на Соловках; сприяти поверненню в Україну ікон та інших церковних цінностей, пограбованих Москвою за роки окупації.  

Під час своїх візитів Патріарх повинен поважати український народ, його історію, традиції, культуру. Християнство пішло саме з Київської Руси, яка прийняла хрещення  988 року, задовго до виникнення  Росії та Москви. Перша літописна згадка про Москву не як про місто, а лише як перевалочний пункт купця Кучки, з’являється лише  1147 року, тобто більше ніж через півтора століття після Володимирового Хрещення. Московська (Російська) церква  1948 року помпезно святкувала лише 500-річчя свого заснування, тоді як  1988 року вже виповнилося 1000 років хрещення Київської Руси. Сьогодні через фальсифікацію історії Москва намагається шляхом підпорядкування української церкви ввести в оману українців та світову громадськість.

Слід також пам’ятати, що після поразки Мазепи під Полтавою  1709 року вже  1713 року Московія за наказом Петра І перейменовується на Росію, чим намагається приписати Московській державі історію Київської Русі.

Один високопосадовець на моє запитання: «Як збудувати українську незалежну державу?» висловився так: «Дайте в руки школярам правдиву історію. І за 10 років вони зроблять те, що не здатна зробити жодна політична партія». Саме тому керівництво Росії та доморощені прихвосні Російської імперії, на кшталт Дмитра Табачника, так настійливо намагаються переписати історію України під диктовку Кремля.

Україна багато разів здобувала і втрачала свою державність. Проте нам не пощастило з північним сусідом – Росією, яка досі не може змиритися з тим, що Україна – незалежна держава. Без України Російській Федерації важко втримати себе навіть у нинішніх кордонах, адже історія цієї держави – це безкінечні загарбницькі війни. І жодна з 22 автономних республік, які входять до складу сучасної  РФ, добровільно не увійшла до її складу, всі вони були поневолені. Сьогодні багато автономних республік, таких як Дагестан, Чечня, Інгушетія та ін., прагнуть незалежности. 

Сьогодні називати московськими церкви, збудовані в Україні, буде неправильно. Бо вони будувалися руками українців за українські гроші і по праву належать українському народу. А щодо підпорядкування, то це тимчасове явище. В Україні більш ніж достатньо церков, підпорядкованих Московському патріархату, для задоволення духовних потреб етнічних росіян, які є громадянами нашої держави. Натомість у Російській Федерації, де проживає не менше етнічних українців, аніж росіян в Україні, жодної церкви, підпорядкованої Київському Патріархату, немає. Єдина церква Київського Патріархату, збудована в Ногінську біля Москви, була брутально захоплена російським спецназом і перепідпорядкована Російській православній церкві. І така ситуація не лише в релігійних питаннях, а й у питаннях шкіл, книговидання, інформаційного простору тощо. Ми повинні будувати наші міждержавні стосунки не на позиціях «старшого брата», а на паритетних, цивілізованих засадах.

Сьогодні Україна вже 19 років, як незалежна держава. Вона визнана світом, має Конституцію і всі атрибути державности. За цей час виросло нове покоління, яке не відчуло на собі російського імперського чобота. Помаранчева революція показала, що українці здатні захистити свою державність та власну гідність. Ми мусимо знати і шанувати свою історію, підтримувати українську Церкву, твердо відстоювати національні інтереси, жорстко реагувати на будь-які зазіхання на  нашу незалежність. Якщо нинішня влада на чолі з Януковичем буде й надалі здавати українські позиції перед Москвою, то своє рішуче слово має сказати український народ.

Розмову вели Валентина Янчук і Костянтин Галушко